В нашому закладі традиційно проводяться семінари та круглі столи для педпрацівників з метою професійного спілкування по обміну досвідом роботи, для повноцінного прояву й розвитку педагогічної майстерності. 

Семінар, який провела вчитель хімії Світлана Скоропадська, містив поради видатного світоча науки Альберта Ейнштейна. Тим, хто пристрасно бажає стати успішним учителем і виховати соціально компетентного учня, не завадить взяти до уваги поради і робити ті самі прості дії, що робив видатний вчений. Якщо ці прості істини зробили його великим, то, напевно, вони варті уваги педагогів. Темою семінару було формування соціальної компетентності засобами навчального предмета з природничої дисципліни. Варто пригадати, що поняття «соціальна компетентність» концептуалізує вищий рівень соціальної активності особистості, якого досягають у процесі діяльності, поведінки та спілкування.

Формування соціальної компетентності – це

*стимулювання учнів до самостійного прийняття життєвих рішень: як навчатися, чому навчатися, який шлях у житті обрати;

*стимулювання учнів до вибору раціонального шляху розв’язання розрахункових задач і проведення експерименту;

*використання життєвих ситуацій, пов’язаних із властивостями та використанням речовин;

*застосування комп’ютерних технологій у навчанні для розширення кола спілкування з ровесниками;

* організація та проведення презентацій результатів учнівських досліджень, презентацій творчих та самостійних робіт (групових або індивідуальних).

Ознайомившись з порадами А.Ейнштейна, розумієш, що вони у своїй більшості співпадають із сучасними принципами навчання. Ніхто ж не буде заперечувати, що «метою школи завжди повинно бути виховання гармонійної особистості.» Під час семінару Скоропадська С. поділилася з присутніми деякими родзинками своєї роботи. Формування соціальної компетентності  і допоможе виховати людину, яка вміє самостійно та творчо мислити, вміє знаходити і раціонально вирішувати проблему. Альберт Ейнштейн зовсім не був вундеркіндом. У дитинстві багато хто навіть сумнівався в його повноцінності. Учителі вважали, що він ледачий і ні на що не здатний. Вони прямо говорили, що з нього ніколи і нічого путнього не вийде. Ось ще одне підтвердження того, що ніколи не слід вірити чужій думці, але завжди прагнути до великого.

Підсумовуючи викладене, хочеться навести одну з порад вченого: «Освіта – це те, що залишається після того, коли забуваєш усе, чому вчили в школі.»