Багато трагедій пережив український народ, але страшнішого лиха, ніж голод 1932-1933-х років, історія України не знає. Досі не віриться, що в Україні – житниці всієї тодішньої радянської імперії раптово зник хліб і люди залишилися без зернини. Пухли старі й малі, вмирали роди і села.

Смерть чигала на шляхах, на полі, по хатах. Її кістлява рука, здавалось, вдень і вночі не випускала своєї кривавої коси. А в новий 1933 рік уся Україна перетворилася на суцільну могилу.

Кожного року, в листопаді по всій Україні вшановують пам’ять жертв Голодомору 1932-33 років. У цей день наш обов’язок пом’янути великомучеників нашої історії.

24 листопада в ліцеї-інтернаті було організовано та проведено загальноліцейський захід «Незабутній біль українців», завдяки якому до сердець молоді вдалось донести одну із найтрагічніших сторінок історії України. Ліцеїсти пройнялися тим, що немає нічого страшнішого, ніж приречення на голодну смерть мільйонів ні в чому не винних осіб. Переглянуті фрагменти документальних фільмів підсилювали емоційний вплив на присутніх.

Ліцеїсти та працівники закладу хвилиною мовчання вшанували пам’ять жертв сталінського голодомору.

25 листопада в рамках Клубу вихідного дня Федюк Ольгою Миколаївною була організована та проведена година спілкування «Навічно в пам’яті людській». Під час якої ліцеїсти пройнялися однією із найтрагічніших сторінок історії України.

Наш найсвятіший обов’язок сьогодні – зберегти пам’ять про всіх, хто не дожив, недолюбив, пам’ять про живих і ненароджених. Ніхто не має права про це забути.

У пам’яті українців Голодомор 1932-33 років назавжди залишиться однією з найстрашніших сторінок минулого.

Мельник Тетяна Степанівна, вихователь