9 березня український народ та прогресивне людство відзначають  особливу дату — 206 років від дня народження Т. Г. Шевченка. Серед плеяди видатних діячів української культури Т. Г. Шевченку належить особливе місце. Як поет, художник і мислитель він всю силу свого мистецтва слова спрямував на службу рідному народові. Нев’янучий і всезростаючий інтерес до спадщини Кобзаря криється в народності його творів, в опануванні ним найсуттєвіших основ людського буття.

Великий Кобзар, наділений поетичним генієм, був водночас і талановитим художником. Поетична спадщина Кобзаря налічує понад 240 творів, а живописна — 1200 робіт. Це свідчить, що малярству Шевченко приділяв велику увагу, проте за життя поета жоден його сучасник не мав повного уявлення про Шевченка як про художника. А він досконало володів олівцем, аквареллю, олією, офортом, сепією.

5 березня 2020 року ліцеїсти І курсу у рамках Шевченківських днів  відвідали з тематичною екскурсією Білоцерківський краєзнавчий музей. Організували екскурсію вчителі ліцею Виноградова Світлана Анатоліївна та Черненко Олена Володимирівна. Тема екскурсії — «Шевченко-художник». Працівники музею запропонували до уваги ліцеїстів перегляд документального фільма «Шевченко-художник». Після перегляду ліцеїстів запросили до тематичної зали «Шляхами Кобзаря», де екскурсовод музею захопливо розповідала про відвідування Шевченком Білої Церкви, про історію деяких його живописних полотен, автопортретів. Екскурсія виявилася для ліцеїстів пізнавальною і цікавою, відкрила для дітей нові цікаві сторінки біографії Кобзаря.

Уже для багатьох поколінь українців — і не тільки українців — Тарас Григорович Шевченко означає так багато, що сама собою створюється ілюзія, ніби ми все про нього знаємо. Та це лише ілюзія. Шевченко як явище велике й вічне — невичерпний і нескінченний. Волею історії він ототожнений з Україною і разом з її буттям продовжується нею, вбираючи в себе нові дні і новий досвід народу, відзиваючись на нові болі й думи, стаючи до нових скрижалів долі. Він росте й розвивається в часі, в історії, і нам ще йти і йти до його осягнення.

Ми на вічнім шляху до Шевченка…