Людина живе не в одному часі, а у трьох часових вимірах: у минулому, сьогоденні та майбутньому. Дорога у майбутнє пролягає через минуле, яке потрібно осмислити, зрозуміти, бо історія повторюється. І коли люди не зроблять сьогодні висновків, то вони будуть ходити по колу.

Зараз країна перебуває в процесі національного та історичного самовизначення, наново осмислює події давнього і недавнього минулого, особливо ті, що стали фатальними, трагічними віхами її історії. Питання про визнання Голодомору актом геноциду є для України дуже гострим. 

Щорічно,  в  листопаді, по всій Україні вшановують День пам’яті і скорботи, присвячений жертвам голодомору 1932-33 років.

Напередодні класними керівниками для ліцеїстів нашого закладу  організовані та проведені години спілкування «Схилімо голову в скорботі…», завдяки яким до сердець молоді вдалось донести одну із найтрагічніших сторінок  історії України. Вихованці пройнялися тим, що немає нічого страшнішого і протиприроднішого, ніж приречення на голодну смерть мільйонів ні в чому не винних осіб. На блозі інтерактивної читальні діяла  віртуальна виставка тематичної літератури «Чорне крило Голодомору», транслювалися фрагменти документальних фільмів.

Ліцеїсти зрозуміли, що запорукою того, щоб більше ніколи не повторилися жахи тих далеких днів, має стати наша пам’ять. 

Наш найсвятіший обов’язок сьогодні – зберегти пам’ять про всіх, хто не дожив, недолюбив, пам’ять про живих і ненароджених. Ніхто не має права про це забути.

Всі ми маємо для себе чітко зрозуміти – головною, неперехідною цінністю для нас є власна держава. Бо лише здобуття Україною незалежності та демократичний шлях, який ми обрали, є надійною гарантією того, що це ніколи не повториться.

Гончаренко Олена, педагог-організатор